Із збірки "З вершин і низин"
DE PROFUNDIS (З ГЛИБИН)

Іван Франко
ГІМН
Замість пролога

Вічний революцйонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськiї тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою, —
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.

Вічний революцйонер —
Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?

1880

Аналіз вірша "ГІМН"

Усе життя Івана Франка пройшло під знаком любові до рідного народу. Він не тільки вважав за святий обов'язок служити людям, а й благословляв добровіль-но взятий на свої плечі тягар.

Своєю творчістю Іван Франко звершував безнастанний подвиг – вів свій народ до щасливої долі. Вже друга поетична книга “З вершин і низин” (1887) засвідчила, що у літературу прийшов мужній поет-громадянин, якому боліли кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами народу.

У вірші “Гімн” мільйони пригноблених і скривджених покликав голос “вічного революціонера”, що не мириться з неволею. Розійшовшись “по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких”, цей голос дає людям наснагу, породжує в них силу й завзяття: “Не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”. Важливо, що поет наголошує не на руїнницьких закликах, а на великій перетворюючій силі “науки, думки, волі”. Саме вони протистоять тій “пітьмі”, що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба. Енергійний ритм, закличні інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивали визвольні настрої не тільки окремих соціальних верств, а й усього національно "поневоленого народу. Вірш Івана Франка “Гімн”, як і Шевченків “Заповіт”, був одним із неофіційних гімнів бездержавного народу.

Поезія "Гімн" - один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Автор змальовує образ "вічного революціонера" як втілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Конкретизуючи цей образ, поет акцентує увагу не на закликах до руйнувань, а на великій перетворюючій силі "науки, думки, волі".

Вірш «Гімн» Івана Франка — одна із найсильніших за звучанням, за могутністю думки та заклику поезій громадянської лірики в українській літературі. Завжди в суспільстві будуть знаходитися «вічні революціонери», небайдужі до народного горя, страждань та неволі. Вони прямуватимуть уперед і кликатимуть за собою інших, не боячись переслідувань та покарання з боку офіційної влади. Але поет бачить боротьбу у сфері духовній:

Дух, наука, думка, воля
Не уступить пітьмі поля...

Франко вірить, що розвалиться «зла руїна» і настане новий день, прихід якого ніхто не зможе спинити. Але для цього треба

Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі
Кращу долю в боротьбі...

Вірш покладений на музику Миколою Лисенком, його ритм експресивний, а художні засоби (анафора, перелічення, метафора) дуже виразні.

Ідея, тема та основна думка поезії «Гімн» Івана Франка

Ідея: Незламність бажання пошуку волі і правди, невпинне зростання визвольного руху.
З вірша постає образ вічного революціонера як одвічного людського духу, що «тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю». Цього прагнення людини не зупинити ніяким реакційним силам. Поет підносить хвалу вічно живим думам людини, її пориву до свободи і щастя, указує, що волелюбні ідеї особливо розкрилися в новітній час. Дух, що тільки «вчора розповився», рвучко простує туди, де розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони скривджених.

Важливо, що поет, конкретизуючи образ, акцентує не на руйнівних закликах, а на великій перетворювальній силі «науки, думки, волі». Саме вони протистоять тій «пітьмі», що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба.

Тема: Психологічний та патріотичний драматизм «Вічного революціонера» - втілення нездоланності народу та його прагнень до свободи.

Основна думка вірша:
1. Заклик до активної життєвої позиції.
2. Схвалення боротьби передових людей за поступ, справедливе суспільство.
3. Прогрес людства зупинити не можна.
4. Заклик до оптимістичного світобачення.

Художні засоби І.Франка
у вірші «Гімн»

Художні засоби вірша надають твору виразності, конкретики, яскравішістості. Щоб підкреслити ідею незламності революціонера, І.Франко використовує анафору «ні»:

"Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело."

• «Дух» персоніфікується через нагнітання дієслів-присудків: живе, рве, йде, міцніє, спішить. Вони додають відчуття руху, незвичайної сили, для якої вже настає час.
• Використання риторичних запитань: «І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила, щоб згасила, мов огень, розвидняющийся день?»
• За допомогою чотиристопного хорея, анафор (повторів початкових ні, по, і в рядках різних строф) та алітерацій поет створює ритмізований звуковий малюнок, який навіть без музичного супроводу вистукує маршеву мелодію гімну.
• Перелічення: "Рве за поступ, щастя й волю."