|
Аналіз
вірша "ГІМН"
Усе
життя Івана Франка пройшло під знаком любові до рідного народу.
Він не тільки вважав за святий обов'язок служити людям, а й благословляв
добровіль-но взятий на свої плечі тягар.
Своєю
творчістю Іван Франко звершував безнастанний подвиг – вів свій народ
до щасливої долі. Вже друга поетична книга “З вершин і низин” (1887)
засвідчила, що у літературу прийшов мужній поет-громадянин, якому
боліли кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами народу.
У вірші
“Гімн” мільйони пригноблених і скривджених покликав голос “вічного
революціонера”, що не мириться з неволею. Розійшовшись “по курних
хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких”, цей голос дає людям
наснагу, породжує в них силу й завзяття: “Не ридать, а добувати
хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”. Важливо, що поет
наголошує не на руїнницьких закликах, а на великій перетворюючій
силі “науки, думки, волі”. Саме вони протистоять тій “пітьмі”, що
з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила
до становища раба. Енергійний ритм, закличні інтонації, високий
гуманістичний пафос твору відбивали визвольні настрої не тільки
окремих соціальних верств, а й усього національно "поневоленого
народу. Вірш Івана Франка “Гімн”, як і Шевченків “Заповіт”, був
одним із неофіційних гімнів бездержавного народу.
Поезія
"Гімн" - один з найкращих зразків революційно-патріотичної
лірики в українській літературі. Автор змальовує образ "вічного
революціонера" як втілення могутності, нездоланності народу,
його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Конкретизуючи
цей образ, поет акцентує увагу не на закликах до руйнувань, а на
великій перетворюючій силі "науки, думки, волі".
Вірш
«Гімн» Івана Франка — одна із найсильніших за звучанням, за могутністю
думки та заклику поезій громадянської лірики в українській літературі.
Завжди в суспільстві будуть знаходитися «вічні революціонери», небайдужі
до народного горя, страждань та неволі. Вони прямуватимуть уперед
і кликатимуть за собою інших, не боячись переслідувань та покарання
з боку офіційної влади. Але поет бачить боротьбу у сфері духовній:
Дух,
наука, думка, воля
Не уступить пітьмі поля...
Франко
вірить, що розвалиться «зла руїна» і настане новий день, прихід
якого ніхто не зможе спинити. Але для цього треба
Не
ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі
Кращу долю в боротьбі...
Вірш
покладений на музику Миколою Лисенком, його ритм експресивний, а
художні засоби (анафора, перелічення, метафора) дуже виразні.
|
|