Жизнеописания, история, рефераты, статьи, иллюстрации, фото
Іван Франко - Великий Каменяр - біографія і творчість
Аналіз вірша "Каменярі"
 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іван Франко
КАМЕНЯРІ

Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.

У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить."

І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам'яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.

Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.

І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.

І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

1878

 

 

 

 

 

 

 

 

Іван Франко - творчість - Каменярі - текст, аналіз
Аналіз вірша КАМЕНЯРІ
 

Вірш «Каменярі» Іван Якович Франко помістив у збірку з промовистою назвою «Думи пролетарія». Усе життя поет відчував свою близькість до народу, закликав знедолених, пригнічених рабським становищем людей боротися зі свавіллям і неправдою.
Вірш «Каменярі» наповнений символічними образами, серед яких — височенна гранітна скала, символ неправди і неволі.
До цієї скали приковані залізними ланцюгами тисячі борців. На їхні плечі давить «один страшний якийсь тягар», але в руках у кожного «тяжкий залізний молот», яким борці мусять будь-що розбити скалу, звільнитися від пут, що гадюччям обвили руки. Жага свободи стане витоком надлюдської сили і допоможе борцям розбити цю зловісну скалу, щоб звільнити себе і свій народ від залізних ланцюгів неволі. У цій нерівній боротьбі гинули борці, уламки скали калічили тіла, але ніщо не могло спинити їхнього бажання звільнитися. Вони знали, що, можливо, їхні імена забудуться, та дорогою, яку прокладуть каменярі, інші люди підуть у нове життя.

Каменярі взяли на себе величезний тягар, який зробив їх невільниками власного вибору, віри у те, що їхня справа не буде марною. Вони сильні духом, і ніщо вже не може зупинити поступу вперед.
Іван Франко відчував себе одним із тих каменярів. Він пішов на сильний голос, що «згори, як грім, гримить». Поет не розкриває перед читачем природу цього голосу. Це може бути голос Бога, чи голос людської совісті, чи голос правди. Йому не можна опиратися, не можна випускати із рук молота, не можна ухилятися від важкої роботи. Ніщо вже не має влади над борцями. Заради цієї роботи вони покинули свої родини і не зважають на прокльони друзів і недругів.

Якось відомий український поет Євген Маланюк сказав: «Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети». Наші митці вели народ за собою, показували йому шлях до кращого життя. Але вони ніколи не ставили себе над народом. Іван Франко теж бачив себе лише одним із багатьох каменярів, які «в одну громаду скуті Святою думкою» важкими молотами розбивають скалу, щоб «кров'ю власною і власними кістками» змурувати дорогу для нового життя, для правди і щастя.
Не для власної втіхи, не заради майбутньої слави творив геніальний поет. Його зболена душа шукала того слова, яке допоможе народові прокинутися від напівсну, допоможе зрозуміти, що без боротьби і самопожертви марно чекати кращої долі.

 
 
 

І. Я. Франко — геніальний український поет, який оспівував людину, її силу.
Вірш «Каменярі» часто називають поемою. І це не випадково. Твір дійсно виходить за межі вірша не стільки своїм обсягом, скільки значущістю поставлених проблем.

Змальовуючи збірний образ закованих каменярів, їх невимовно тяжке становище, автор указує й нате, що дає змогу знести цей «страшний тягар». Це «любові жар», що пломеніє в очах кожного. Каменярі — могутня, нездоланна сила, яка може подолати будь-які перешкоди.
Чим більше Франко показує, за яку важку і небезпечну для їх життя працю взялися каменярі, тим глибше переконання читача, що витримка і сила духу трударів від цього тільки зростає, і вони розіб’ють скелю перешкод і прокладуть шлях до щастя.
І хоч із скромності робітники кажуть, що вони «не герої… і не богатирі», але читач належно їх оцінює: це мужні люди, легендарні богатирі-велетні, ковалі волі й щастя.

Автор не подає розв’язки, щоб ми могли самі домислити її. Але можливий ще й інший варіант. Розв’язка вірша — у майбутньому, в тому, що збудує суспільство для нащадків.

 
 

Поезія І.Франка «Каменярі» (що увійшла до збірника «З вершин і низин» 1878 р.) є чи не найвідомішим літературним твором в історії української літератури. Образ каменярів-революціонерів, в інтерпретації теорії соцреалізму, проіснував досить таки тривалий час на теренах української критики. Однак, звертаючись до герменевтичних підвалин тексту, згідно з яким існує багатозначність смислу і «розмежування семантичного поля з боку символу і з боку інтерпретації», звернемось до символіки даного тексту безпосередньо:

І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячі боків розбризкалися штуки
Та від ривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам‘яне чоло.

Ключовою фігурою вірша І.Франка є образ каменярів. Власне, на цьому наголошує і сам автор, оскільки виносить даний образ у назву твору, який, по-суті, є основним у тексті. Одним із найдавніших тлумачень символу каменярів є «братерство вільних мулярів» - як перших будівельників стародавнього іудейського храму часів царя Соломона (Х ст., до н.е.). Це братерство стало предтечею масонства, що набуло особливо активної діяльності в історично ближчих до нашого часу епохах. Про причетність І.Франка до ордену масонів досить ґрунтовно пише М.Ходоровський у праці «Масони у Галичині ХVІІІ ст.» Не будемо переповідати дану працю, однак зауважимо, що один із постулатів даного ордену був значущий соціальний аспект – рівності та братерства. «Каменярі» І. Франка можна тлумачити і як літературний твір, і як квінтесенцію вчення масонства: «То була противділання важній болячці народного життя – періодичному голодуванню та недостаткові». Каменярі, що довбали скелю, не були уособленням радісного екстазу творіння, ні, це було швидше уособлення непосильної роботи на шляху до громадського поступу:

Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.

Соціальний, суспільний момент, безпосередній зв‘язок мистецтва з людиною, її потребами – це була та домінанта персональної філософії Франка, яка начебто заперечувала езотеричні та окультні мотиви в його творчості. Однак модель символів, що присутня в його віршах, відтворювала саме ті первісні значення, на яких наголошував Р. Генон, не дозволяючи їх затерти та спотворити. Слід говорити про досить специфічну манеру подачі символів з точки зору максимальної наближеності до фізичної, реальної людини. Потреби духу індивідуальні Франко розглядав у були неподільній цілісності із потребами суспільства: «Адже суспільство (...) дає хліб і до хліба, посуває вперед науку й знання, тобто поширює наш кругозір, нашу думку і нашу силу в галузі невідомого». Громада як неподільна цілісність була для Франка основним суб‘єктом, головним персонажем: коли займенник «я» міг бути синонімічним означенням множинного «ми»:

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Зі статті: Б.Лесьмян - Символ і символізм. І.Франко та слов‘янські контексти

 

Повернутись на сторінку ІВАН ФРАНКО

Каталог УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Головне МЕНЮ Енциклопедії

темы|понятия|род занятий|открытия|произведения|изобретения|явления
вид творчества|события|биографии|портреты|образовательный каталог|поиск в энциклопедии
Главная страница ЭНЦИКЛОПЕДИИ
Copyright © 2004 abc-people.com
Design and conception BeStudio © 2004-2013